Чому я зачаровано до тебе пригортаюся?
Чому я безпробудно так сумую кожен раз?
Хто скаже де взялося це, і що зі мною сталося,
Хто в битві серця з розумом мене пошле в запас?
Хто скаже, як забути все, залишити в минулому
І розчинитись в осені, забувши про вогні.
Вогні, що тепло котяться з очей, зронивши струмені
Я весь палаю, віддано пожар горить в мені
Я, віриш, переміг би це, та ось твоя мелодія
Проноситься над зорями складаючись в пасаж
І серце моє зломлене, свій тихий ритм прискорює
Ну як ж з душі це вирвати? Що ж лишиться у нас?
У нас звичайно лишаться, поля покриті інієм
Тим інієм що весело, прокотиться в сніги,
А там зими хурделиця, мороз на сни розмінює
За нею сонце лоскотом тепло пошле в луги.
А також десь остануться, слова невчасно сказані,
А може і не сказані, та все ж таки слова
Вони ж до тебе линули, та тільки були зв'язані
Мотузкою із слабості, яка в душі жила.
Ну що ж таке без тебе я, не варто навіть думати,
Не варто і представити, який без тебе я -
Під липами самотності, на вітру вічний шум іти,
Твій образ ніжний сіяти на пам’яті поля.
Цих рук тоненькі розсипи, і губ осіннє полум'я,
Що так неперевершено, та вірно гріє світ;
Чому ж я закохався так, чому тобою повен я
І хто ж мене, безкрилого, відправив в цей політ?
Мені б машину часу і, я легко, просто граючись
Вернуся в дні безпечності, потік цей розломлю
Та все ж на круг відносності, в початок повертаючись
Я знову очі ніжні ці, мов сонце полюблю...
Тому я наче проклятий, до тебе пригортаюся,
Тому я неприкаяно, сумую кожен раз,
Тебе люблю мов осінь я, бо що ж мені осталося
І серце, хоч із ранами, та все ж не йде в запас...
ID:
628865
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 15.12.2015 12:05:33
© дата внесення змiн: 15.12.2015 12:05:33
автор: teodor_85
Вкажіть причину вашої скарги
|