Й через тисячі літ між мільйонів тебе упізнаю,
Хоч шляхи розійшлись, загубилися в тисняві днів...
І не може по-іншому бути, не може, я знаю!
Та я просто романтик... І бути потрібним хотів!..
А іще фантазер, все літаю у мріях, у хмарах,
Все шукаю і кличу до себе свого журавля!..
І уява яскраві дрібниці малює в деталях...
Не моя в тім вина, що душа усе так уявля!
Так буває в житті... Не сумуй і не плач - все проходить,
Хоч колюча зима замітає засніжений рай...
Лише вітер співає, і сніг за вікном хороводить...
А так хочеться чути: "Тримай мене, не відпускай!"
Сніжна пустка в душі, навіть сльози замерзли солоні...
Лише вітер колючий, замети, як білі стоги...
Білий сон!.. Вже не квіти — сніжинки лежать на долоні!
Там, де був первоцвіт, — біла велич, холодні сніги...
Я не вмію писати настільки гарно,як Ви,але мої мотиви відлунюють у цих рядочках...та й не тільки тут.Враження,що я наче десь біля дому близько.Дякую Вам.
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
С Вами Всё ясно, Анатолий!
И романтик, и фантазёр,
и искатель своего журавля...
И такая беспокойная душа! Эта грусть оправдана! Эта грусть прекрасна,как "Белый сон"!
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це я Вам дякую за Вашу поезію! 
