Зима,що серце просвітила
Залишить спогад у серцях.
Прекрасна,мила Україна,
Небесна сотня у віках.
Вона повстала і повстане
Іще не раз у нас в думках,
І скаже світлій вірі слава
І слава кожному із нас,
Хто за вкраїну,за свободу
Ту кров святу пролєє,
І хто свому народу
Віддасть усе єство,
Що в нім живе.
Минають дні,а віри все немає
Її спалив до дна той весь ворожий люд.
Та віра тільки в того не вмирає,
Хто за щасливе майбуття своє подбає,
Усе до краплі викладе,що має.
І не боїться і гординя не бере.
Потухлі стіни,
Зроблені окопи.
Там барикади,
Тут обурений народ.
І Беркут знову-знову на підході,
А людям,що робити?
А люди йдуть.
А люди йдуть і маса давить в спину.
Аж раптом чути постріл десь заздалегіть.
То ж він потрапив у саму людину.
"Допоможіть,допоможіть!!!"
Усі збігаються і медики й буденні.
В усіх турбота є за це своя.
Тож лікарі медикаменти колять незліченно,
Та повернути вже його не можна до життя.
І плачуть всі,бо шкода їм Сергія,
Який так ревно говорив Шевченкові слова.
Й хотів лиш волі він для України,
Хоча батьки бути не звідсіля.
Тож був цей постріл перший,не останній
Та перший,що підняв усіх з колін.
Підняв усю вкраїну до повстання.
І волі прагнути усім звелів!!!
