Коли відро обірветься і полетить в колодязь
смоктати дні
загублені в піску -
це потайки твоя душа втекла і сіла в поїзд
що мчить крізь ніч і темряву в’язку
І замість паспорту - лиш мушля
де сховалось море
а замість одягу – руді вітри
В руках вона тримає флейту
що рятує хворих
коли ті йдуть в невидимі світи
Вичавлює із часу сни і загортає в пам’ять
аби в дорозі не було нудьги
І доторком лікує тих
хто впав
як мертвий камінь
Очищує їх душі від лузги
Дощі із днів
струмки століть зливаються в потоки
подрібнюють на пил життя граніт
І лиш вона не знає втоми
не рахує строки
На кожен поклик радісно біжить
...Коли загублене відро знайдуть на дні криниці
і повне днів дістануть з глибини -
це потайки твоя душа до тебе притулилась
принісши із собою дивні сни
