За смеркали в тиші вулиці вогні,
Тролейбус там в депо вже вирушає,
Закінчується день у цім житті,
Й на п’яти йому новий наступає.
Здавалося б що місто ще не спить,
Вогнями майорять усі будинки,
І чути молодь, хлопців і дівчат,
Що гарно веселяться у зупинки.
Смеркають зорі глибоко в далі,
Й луна усіх додому проводжає,
Освітлюючи всім усі шляхи,
В домівку де так люблять і чекають.
Завершенням для всіх є тепла ніч,
І сум, тому що літо вже минає,
Та незабаром осінь все прийде,
І місто вже по іншому засяє.
В наушниках мелодія звучить,
Вона мені завжди допомагає,
Присяду я на лавочці, як всі,
Й з думками я на Буг все споглядаю.
Здавалося б романтика пішла,
Самотність лиш навколо обвиває,
І шум прибою, то звучить вода,
Й розмови, певно пар що там гуляють.
На вулицях машин уже нема,
Лиш інколи в далі хтось проїжджає,
В моїм житті, мене уже нема,
В квартирі лиш самотність все чекає.
І певно алегорія життя…
Котра для мене вже буденність стала,
Самотність – це як смерть та не життя,
Будь певен вона віддана буває.
І в тиші покрокую я у даль,
У спокій що мене не полишає,
В кварталах простих вулиць, є й печаль…
Хмельницький час від часу нагадає.
А.А. Отченко 16.08.15р.
ID:
601014
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 20.08.2015 20:05:07
© дата внесення змiн: 13.12.2016 19:10:05
автор: Андрій Анатолійович Отченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
