Іще одну гірку воєнну осінь
пророчать стиглі грона горобин.
Ось-ось вона дощем замироточить,
волосся вкривши саваном сивин.
Худа й сувора, в кришталевих берцях,
із криком журавлиним у руках,
крізь зиму піде рятувати серце -
на прощу по опалих молитва́х.
І Бог почує... Янгольська завія
очистить душі, втоптані у бруд -
і степ крізь сніг шафраново прозріє,
не залишивши й сліду від облуд...
а ми тут дружно і як загіпнотизовані: а нема про що, а нема кому, а навіщо? - а щоб людьми залишатися і людей ростити.
дарма ви заблокували оцінку тут - бо я ще ніде і нікому не виставляв їх, а тут - закортіло.
бо це поезія в усіх поняттях і розуміннях. як і автор: і Жінка, і Вчитель, і Мати, і Володарка, Майстриня говорити словом
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую,Касьяне а оцінка ввімкнена,я не блокувала, то, певне,щось десь заглючило та в будь-якому разі вона не замінить живого слова. щераз дякую за коментар.