Я кожен день стараюсь прочитати
Послання, що показують нам в небі -
Малюнки хмар, нові сузір*я,
То схід, то захід золотого місяця...
Та мене вчили лиш читати літери,
Я астрології не знаю,
Можливо, хтось подасть хоч натяк,
Того, знавець хто в ній, я запитаю.
Та де ж знайти його, як розпізнати?
А в нас то жар, то холод,
Все вітер ненаситно, як завжди напроти...
І за колишні помилки тяжкі розплати...
Ні сну, ні їжі, ані спокою
Ніхто не дасть чітких пояснень...
Лише тотальний передзвін,
А я живу в гостях у казки.
Усі такі обізнані й круті - аж гидко
То поясніть, у чому суть!
Якщо ми маєм буть як діти,
То де цю заповідь несуть?
Де істина, та що вказати мали?
Де справжні, чисті Вчителі?
Ми пекло й рай на цій землі пізнали,
Та знов, по ходу на нулі.
Все починати знову, якщо вдасться
І так ми входимо у новий цикл.
Не кожен світлий, хто вітається "Намасте",
Як і не золото - все, що блистить.
Довірливій людині дуже важко в цьому світі -
Вона усіх вважає за своїх,
Але коли свої й чужі є - то ще важче.
Бо як же відрізнити тих від тих?
