Нарешті, нарешті надія ікрою під шкіру лягла
Не чудо це, це чудасія - і келихи повні вина
Ніщо не зупинить мустанга, ніхто не порушить закон
В тілах проростають таланти, веде їх щасливий бог..
Я так хотіла балагану, так хотіла загубитися серед натовпу чужих думок.Так хотіла і ось ці люди в мене вдома. Я блукаю серед них незнайомкою, Орест спостерігає за моєю ходою, іноді ми зливаємося з ним поглядом і по моїх жилах б*є ьоком,жарини пульсують у моєму тілі, все в нормі, вогонь не згас.Про що думають ці люди? Про що вони говорять? Мене цікавить лише він, його грація, те, як він говорить, як тримає келих, як пильнує і кружляє птахом над моєю головою. Я всміхнулась. І, здалося..здалося більшого не треба.Я встала з ліжка, перестала гризти себе за те, що можу і за те, що не можу.Я така, яка є і надалі,я хочу бути собою.Це так легко, так легко пливти у човні,яким керує твій чоловік.Тепло, тілом граються зайчики мого дзеркально світу.А мій світ-це мій чоловік. І я вся у ньому, у теплих, надійних руках. І ці очі... Ці неземні очі, я знову всміхнулась,мій каламутник, розіграв сцену.. комусь тут сьогодні пощастить) Орест розкидає листівки) вони летять білими пелюстками і ці люди радіють, хапаючи ці клаптики, мій клаптик у нього в кишені,що ж там, мені теж цікаво, але ми домовились не підходити ні на крок,ось,ось,ось ця дівчинка принесе той клаптик..
-Постій,постій маленька красунечко!Он бачиш того чоловіка ?
-Якого? Тут їх багато!
-Так, але такий він один..
-Бачу,бачу)
-Так ось,підійди до нього і скажи,що пані діана передає йому цілунок,а коли він нахилиться до тебе, візьми у нього листівку,бачиш її куточок?
-Бачу бачу..
-Мила, яка ти мила..
-Ді,чекай мене біля птахів!
Як приємно обходити ці думки, і йти на зустріч, там де, там де.. Йду, шурхіт плаття, тихі кроки.. Ще мить і я щезну звідси.. Як приємно, що це?
-Орест,ти не мав мене запрошувати..
-Мовчи, просто танцюй, просто танцюй, це ж танго..
Танго-це запрошення у світ іншого коливання, де діджей керує льодом і вогнем, без слів.. Там, біля птахів, я танцювала ще і ще,аж поки мій чоловік не схопив мене як маленьку дівчинку і заховав у обіймах від всього світу.
-Ді, треба було швиденько переодягтись, як ти в цьому платті залізеш на коня?Ні ні,вже буде так як є, я хочу..
-Ми на озеро?
-Майже, майже, я хочу показати тобі щось інше.
Щось інше- це поле, ромашкове, квітуче, з цвіркунами поле..
Я втонула в ньому, а наді мною, наді мною висіло дві хмарки серед синього неба, ті очі) неземні теплі очі.
-Ді, ти куди пливеш, почекай, я нарву тобі ромашок,ти вмієш плести віночки?
-Віночки, навіщо? ми й так сед віночків..
-То ти не вмієш?! Я хочу кохатися у віночках)
-Ти ненормальний?!)
-Я? Я нормальний,ось поглянь який букет! Поглянь яке поєднання голубого і білого, ти будеш гарна, я хочу тебе у віночку.
Мовчки плелися віночки, Орест спокушав мене цілунками, лоскотав тими квітами моє тіло, поглядав диким поглядом..Пахло квітами, полем, небом, віяло хвоєю з лісу, я загубилася там .. В обіймах я втрачала свідомість, притримувала віночки, які, здавалось ось ось і втечуть з наших голів, Орест відкривав восьме чудо, сил сперечатися не було..
Боже, милосердний мій Боже!
ID:
582599
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.05.2015 01:35:31
© дата внесення змiн: 06.06.2015 16:12:54
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
