синоптика вривалася в життя,
ясними та похмурими деньками.
як хочу я отримать забуття,
не залишаться з власними думками.
я відкриваю скриню - мозок підріза.
є перші кроки, п'яні співи вранці,
і у душі у кожного - накопиться сльоза,
нема людей,бо час запрошує на танці.
я пам'ятаю всіх,але не всі мене.
життя іде,та сестро старість закупає тапці.
як хочу я знайти,впізнать тебе
у іншому житті, із посмішкою курячи на лавці.
занурюйтесь у спогади тих днів.
я сам ходжу знайомими стежками.
наш спогад - це мільйон вогнів.
шухляда в голові моментів з нами.
