Така в нас мода-не вітатись,
Чи в тебе мову відібрало?
Я дозволяю говорити
Ти не спіши, чекай, помалу
Щось ти занадто мовчазливий.
Та ж дивно, місяць не пройшов
Надміру вже сором’язливий
Куди там зорі і любов
Я пам’ятаю, говорив ти
Досить багато тоді в парку
«Можу коктейлем пригостити
Чи тобі холодно, чи жарко?»
А де ж коктейлі ті? Де радість?
В твоїх очах, коли йду я?
То певно гордість, все ж. Чи слабість?
«Прощай, бо вбиті почуття»?
Ох, молодець. Мовчиш? Ну й добре
Ховай свій погляд в котрий раз
Якби був трошечки хоробрим
То пояснив би, без образ
Шкода, твоя програма висне
Як жаль, а може це склероз?
Вона всьому причина, звісно.
Вона твій стимул, твій гіпноз
Та не потрібен ти нізащо
І рота більш не відкривай
Як соромно, що ти пропащий.
Й буде́ш таким, не забувай.
ой,дійсно, спасибі) дуже приємно, що маю такого редактора, в своєму роді 
