День, як мить, відшумить
І спочине у сутінках ночі.
В. Хом’як
Відшумів білий день, що нам жмуток весни напророчив.
Ледь торкнувся повік, спалахнув і згубився, як мить.
Хай продовжиться він у обіймах жагучої ночі,
й те, що день цей не встиг, хай нам зоряна ніч дошумить.
Хай дошепче вона, доспіває, доплаче, домліє,
водоcпадом гірським хай злетить із щасливих очей.
На небесних шляхах загоряється нова надія,
й викарбовує Всесвіт цю мить у шаленствах ночей.
Хай уп’ється вона медоносним жасминовим цвітом,
бо тріпоче душа, ніби й болю у ній не було.
Може, в серце моє знову тепле закралося літо?
І на воду спустило човна.
Тільки де ще весло?
