Ні, я не та… Я не та, що вві сні ходить в гості…
І не та, що зітханням примушує впасти до ніг…
Крізь нервово зіжма́кану білим безсонням постіль
Увижаються контури тьмяних заручників втіх.
Ні, я не та… Я не та, що засвічує зорі…
І не та, що ховає під сукнею хитрощів ніж…
Я не та, що триматиме інших в своїй покорі,
Та й сама не скорюсь під овації схриплих афіш.
Ні, я не та… Я не та, що скує лише оком...
І не та, що вустами до болю нутро зкам’янить…
Я не та, до котрої сто тисяч вітластих кроків,
Та й не інша, якої торкнутися можна за мить.
Ні, я не та… що марити нею бу́деш…
І не та, що навколо всі радять остерігатись…
Я не та, що годує щодня невгамовні облуди,
Але та, що вирощує серця ажурну парость.