Як хочеться лиш знати що чекає,
Щоб хто не будь мені все розповів,
В самотності життя моє страждає,
Та я з минувшим часом просто звик.
Життя що лине барвами веселки,
Із різних кольорів нам майорить,
Ми ж ділимо ці барви лиш на двоє,
На чорну і блискучу білу мить.
Усе що є у світі кольорове,
І повне незабутніх почуттів,
Життя воно буває так казковим,
То певно білий колір заблистів.
Та колір білий часто досить лиш мінливий,
З ним змішуються перли нашого життя,
Як фарби ті що лист розфарбують,
Змішавши нам здаються лиш брудні.
І розуміння цьому є єдина правда,
Жорстока справедливість у життя,
Не змішуйте себе з життєвим брудом,
Він й сам у нього точно зазирне.
І це все буде в час такий підступний,
Коли лиш важко бачити буття,
І так із сумом озирнувшись,
Я бачу кольори мого життя.
А.А. Отченко
