Париж.Романтика.Весна.
Вони удвох.В руці рука.
Вона якась беззахисна ,німа.
Він -погляд ,а Вона- як та натягнута струна.
П"янкий,солодкий поцілунок.
Земля з під ніг і світ кругом.
Але гучний дзвінок.Настирливий будильник.
Вона прокинулась.Сумна.Чужа
.А може я?А може й не вона
.
І знову ніч.І знову Він.
На кого молится Вона.
Уже не Франція і не весна.
Навколо пусто й темнота.
Він не її.Вона одна.
Вона прокинутись хотіла.
Тримає там її його рука.
Вона тремтить.І Він на жаль чужий.
Навкруг зима.І погляд в неї не такий.
Якийсь холодний і мутний
Вона не плаче.Їй не болить.....
Вона прокинулася.Телефон.
І повідомлення нове
Вона читає й тихо плаче:
"Кохаю я тебе ,ти не одна"
Вона здригнулась.Він підійшов.
Поцілував тихенько й каву їй подав.
І це не сон.Вона не спить
Така реальність.Їй щастить.
Це тільки вірш.В житті такого не буває.
А може так,а може ні ! цього вже я не знаю...
