От і...
Птиці Рамо...
Появилися раптом у пам'яті, і...
Шурхотливою зграєю, знов полетіли кудись будь-куди...
Де і ми,
разом з вщент екзальтованим залом
надихались єдиним жаданням челестним.
А ти
...ти притиснулась щільно до мене,
і так жадібно, з вершка балкона,
поглинула в пальці великого,що трепотіли
крилами
над
клавішами...
Тож ...і я,
висковзав разом з музикою
в дикі стежі свідомості...
Після —
заринав, поринав, утікав
у своє
без слов в весне.
А-а-а!
Цією от ніччю!
Не знаючи, де ти, та з ким ти...
Малюю на клаві сердечка...
А птахи ненаситні Рамо
все клекочуть і рвуться порсаючись безліччю чорною справді туди...
Де
нема
нас.
...А після, зникають в проваллях моєї довбешки.
З хворлінням.
