Вона була завжди самотня,
Хоч мала друзів, ворогів,
Та сум гарматами ревів
І наче навкруги безодня,
Безодня місяців і днів…
І, наче, мала все для щастя,
Батьків і дах над головою,
Та смерть підкралася з косою
Та друга на ім’я Нещастя,
До того ж привела з собою…
І рухнув світ у мить єдину,
Все те, за що боротись варто -
Не матиме свою родину
І все життя мов за хвилину
Знешкодила із пекла варта.
Ти проклинаєш світ і небо,
І лікарів, що лікували
Занапастили, занедбали
Та душу відняли у тебе
Коли діагноз називали….
Сидиш, сама, така самотня
Неначе крапля у пустелі,
Вже сотні днів у цій постелі
Очікуєш коли засохнеш
В старій обшарпаній оселі…
