…І я повстав.Душа сказала доки?
Втопили край у підлості і злі.
І я сказав:чужинці , дайте спокій,
Не сійте зради на моїй землі
Л Костенко
1
Горить рубіновий рубіж,
А хмарки трусять перелинки:
Вальсують – падають сніжинки
На зледеніння гострий ніж.
У гжель та іній одягав
Весь світ світанок, наче в маску,
Де візерунків дивну казку
Мороз в дворі намалював.
В нарядні сукні одяглись,
На бал чепурячись, ялини;
До ладу кленам на години
Жупани срібні в рань прийшлись.
Рясніє розсип кришталю
На білосніжнім покривалі…
Та на розкішнім карнавалі
Танцюють загадки жалю.
А на світлинах кольорів
Небесний дзвін термосить бранку –
Тепло сердець, що спить у жбанку,
Щоб зворушити совість слів.
2
Він на гібридній був війні
І захищав хорали світла…
Та звібрував під синім титлом
Враз щемом болісним в мені.
У дзвони гупали жалі,
Як квітувало Боже літо…
У вічність йшли батьки та діти :
І зрілі, й немічні, й малі…
Здирали»гради» залюбки
З епохи й доль усе найкраще –
На попіл дні згоряли в пащі,
Лишивши правнукам кістки.
Стікали кров*ю степ й бори
Та в бліндажах й ровах солдати…
Хіба це зможуть приховати
Поля розриті та вітри?
Залізо, люди та рілля
В одній суціль змішались каші :
Де тут чужі і де тут наші,
Коли у полум*ї земля?
Здригались дітоньки у сні –
Вмирали мирні люди й вої,
І жертви гинули й герої
В неоголошеній війні.
Міліла в битвах суть життя
Між берегів земного раю…
За те, що сталось, відчуваю
І я провину й каяття.
Було й в зими чоло сумне:
Гра божевілля не минала –
У хлопців ноги відривало,
Хоча життя у нас одне.
3
Що не кажіть – Різдво таки :
Від хат до хат ідуть вертепи –
І колядують, і дотепи
Дарують люду залюбки.
Вібрують світлом добрих слів,
Пульсують дзвоники джерелом;
У небо ясне і веселе
Пускають діти голубів…
Ще хтось лежить, а хтось – ніхто,
Покій в шпиталі весь забитий:
Без рук, без ніг – ще недобиті
Із зони пекла, із АТО.
Вертка в палату дітлашня
Зайшла й завмерла на порозі…
Ще чобіт шаркнув по підлозі –
І стихла зайва метушня.
Аж раптом тенор хлопчака ,
Мов вибух тут розрізав тишу:
-Колядувати можна лишень?
В нас нині місія така…
Сяйнула зірка в плині дня.
І всі проснулись : заспівали
Кількоро янгольським хоралом,
Христа віншуючи звання:
-…Нова радість стала,
Яка не бувала –
Над вертепом звізда ясна,
Звізда ясна засіяла…
Перебирали на зорі
На арфі струни променисті,
Як голоси дзвеніли чисті
Луною трепетно вгорі.
А звуки бігли навпростець:
Свій вірш дівча мале читало –
Серця довіру як всотали,
То й смуток звівся нанівець
4
Як до бентежних цих дарів
Віднеслись старші з розумінням,
То хлопець – воїн в відгомінні
Зніяковів, мов рака з*їв.
Вогонь розбурханий і лід
Як уживаються в багатті?
Дівчат присутність…поклик статі
Відчув цей юний інвалід.
Властивий жах такий війні:
Оцей поранений хлопчина –
Чиясь скалічена дитина
З нестерпним щемом в множині.
Спиною вмить до суєти…
Щоб сліз скупих не показати
Чи хтів під ковдрою сховати
Він закривавлені бинти.
А діти, наче б то пташня,
Навколо ліжко обступили
І щебетали – говорили
Аж до згасання в вікнах дня.
Вручають яблука й кутю,
У розцяцькованих пакунках
Якійсь смаколики – дарунки
Та оберіг для майбуття.
В них стільки світла та тепла!
Маленькі ручки простягають:
-Все , що змогли, усе, що маєм!...
І крижана зійшла скала.
Вливають в душу смак життя…
Він відкриває ширше очі –
І ці відвертості дівочі
Його вертають з забуття.
-Це за збережене життя
Захисникам ми вдячні нині! –
І гордо, - слава Україні! –
Мов гімн, звучало з відчуттям.
5
Події й дати в іменах…
Сивіє мати від розпуки –
Чужі стріляють танки й «буки»
По наших дочках та синах.
Лиш збіг обставин помилився –
І ти в підступності смертей,
Дрібних лишаючи дітей,
Позаздриш тим, хто не родився.
Гидке кремлівське «божество»
Людським життям перебирає:
Герой,надіюсь, не вмирає –
Він в рай злітає на Різдво.
Горить у полм*ї Донбас,
По кладовищах родить туга…
Які дари без сина й друга,
Що не святкують серед нас?
На свято в рідній стороні,
Коли гостей зустріне хата,
Згадаєм спільно про солдата,
Що змерз в окопі на війні.
Під куль та вітру коляду
Він день Христа зустріне в полі,
Де притамує віра болі,
Вберігши долю молоду.
З вином у келихах простих
Геть не речу промові пишні:
Я за молитвою у тиші
Згадаю мертвих і живих.
І ще попрошу наодинці
Уже навколішках в Творця:
-Дай,Боже, спокою в серцях
Усім , хто стримує ординців!
6
Бажали націю втоптати? –
Проте вона іще жива!
Її і правда, і слова
Ще прагнуть світом вібрувати.
У всього є своя ціна,
За все приходиться платити –
За право жити і любити
Ми розрахуємось сповна:
За подолання перелог –
Життям, здоров*ям, слізьми, кров*ю,
Грошима, вірою, любов*ю,
Як повелів великий Бог.
Зазнавши кривду не одну,
Пройшовши в муках стодороги,
Подіям тим, що йдуть від Нього,
Складемо істинну ціну.
Навкруг спаплюжена краса –
Що в грунт кидали, те й вродило…
Та ми ще є й найбільше диво -
Наш Дух з пожарищ воскреса.
На службі сієте жалі
Меті ви ніби то високій..
Орда чужинців, дайте спокій
Моїй знедоленій землі.
Перед погрозою заброд
Не став й не стане на коліна
Моя квітуча Україна
І волелюбний мій народ!
7
Шампанське й свіже олів*є
Ще споживають у столиці…
Та вже душа, струсивши глицю,
Либонь, бунтує й повстає:
І за сиріт, і за дітей,
І за замучених в полоні,
За вбитих всіх при обороні
Аеропорту в млі ночей;
За хлопців в збитім літаку,
За тих, хто в «мирнім коридорі»
Скупався в крові, як у морі,
За смерть на власному току;
За погвалтованих жінок,
За животи, що ідіоти
Вспороли гідним патріотам,
За лан, спопелений в пісок;
За мародерство козаків
І за «паради» у Донецьку,
І за руїни молодецькі
Могил із прахами батьків;
І за кастрованих солдат,
За дим та згарища домівок,
За голод, холод, бруд із плівок
Відповідатиме наш «брат».
Для доморослих «паханів»
І для московської палати
Не за горами час розплати –
За сльози, кров, за смерть синів
8
Що голос мій, коли один?
А спільний – струсить сон планети!
І малюватиме портрети
На полотні епохи син!
Велике бачиться здалеку! З прожитих нами літ це бачиться ще виразніше. Талант - це як гора! Хочеться підійти ближче, щоб пізнати цю велич....
Написано неймовірно... Повернувся чеерез чотири роки щоб перечитати знову!
PLOMIN !Прочитала все від а до я.
Дуже зворушливий вірш,та своєчасний.
Единственный ничтожный прутик,
его сломает и малыш,
но будешь ты напрасно гуть их,
Когда в пучок соединишь !
Зінаїда Голуб
Разом ми сила !
Браво!!! Поети завжди відображають епоху, в якій живуть, У вас це добре вийшло. Я прискіплива до різних порушень у поетиці, але вашою творчістю захоплена. Майстерно. З вашого дозволу пораджу уважніше перечитувати готовий текст. Талант потребує контролю.Даруйте, якщо щось не так.
Частина 7 – сильна, сподобалась.
Але я – не любитель великих форм і розбила б таку роботу на кілька віршів. Та це – думка любителя мініатюр, можете не зважати.
Амінь! Бог чує наш крик болю, бачить наші сльзи. Я вірю, Він з нами! Молимося і надіємося! Якщо Бог за нас, то хто проти нас? Хвалимося Його перемогою - Він надає сильного духу нашим солдатам!
Гарно...розумію, що замало одного слова для того щоб описати свої враження... Що голос мій, коли один?
А спільний – струсить сон планети!
І малюватиме портрети
На полотні епохи син! ........думаю цим все сказано...
У Вашій поезії Велике Світло,душа,розум і неперевершена майстерність " Не за горами час розплати –
За сльози, кров, за смерть синів"
- повстанемо зі словом,брате!
розбудим совість в ненажерливих ВОВКІВ
Сильно!.. Вражена!.. 
Повірте, Ваш голос не один, нас - мільйони, просто іноді просто бракує слів, щоби так майстерно висловити думку! 
Вірю, що скоро настане мир і спокій в нашій країні
