Помираючий Дім.
Все ближче і ближче наближалися потужні вибухи до Дому.Він весь здрига-
вся,починаючи з фудаменту.Але страху смерті не було.Ащо йому втрачати?Він був старий.Три покоління людей виросли в його стінах.І всі любили рідний Дім.Це про нього господарі часто казали знайомим :в гостях
добре ,а вдома краще та вдома і стіни лікують.Тепер же не має нікого.Коли війна наблизилася,люди тікали ,навіть не забравши речей,навіть не попрощавшися з ним.Чи повернуться?Хто зна.Може вже й в живих немає.
Оббита штукатарка почуттів перемішалася з купою подій із цегли.Щастя Дому розлетілося тисячами шматочків розбитого скла.Всі вікна вибила вибухова хвиля-так Дім втратив очі.Біль був нестерпний.Але ріка спогадів затопила той пекучий біль.Його багатокімнатна душа поверталася назад,в історію...
Ось молоді чоловік та жінка радіють ним ,новим будинком.все не нахваляться:наш Дім -наша фортеця.Кухня завжди пахла червоним борщем
та пиріжками із сиром.Маленькі дітки граючись ховаються по його закутках.Виросли...Розлетілися...Але кожного разу,коли приїздили ,то тихенько заходили і довго милувалися ним.Часто їхні очі наповнювалися сльозами ,бо тут промайнуло їхнє безтурботнє дитинство...
Розоране снарядами небо горіло в пожежі війни.Але скалічений напівзруйнований Дім того вже не бачив.Останні спалахи спогадів іскрою життя піднімалися вгору.Дім помирав...
Вікна розбиті ,сажею вкриті-війна.
Світла немає,протяг гуляє-зима.
Скло на підлозі,кров ,чиїсь сльози-це жах.
Дім помирає,в муках згасає життя.
Відблиски бою спалахом болю бринять,
Спогади в серці струмом у герці летять.
Спогади птахом та попід дахом втекли
Сили лишали,стіні дрижали-болить.
Фото у рамці,погляд останній .Прощай...
Гради накрили .З Дому-руїна.Пробач...
23.01.15.
