А я не той, далеко вже не той,
Що прямо йшов, долавши перешкоди,
Що грав на саксі, шанував гобой,
Що виріс не помилкою природи…
Батьки зростили з мене мужика,
Копав город, носив мішки на спині,
В мене, як в тата, не легка рука,
А рід для мене був і є – святиня.
Хоч вже роки, та сила й розум є,
Батьківська пам'ять у душі зі мною,
Я завжди знаю на віку своє,
Хоча минуле не дає спокою…
Щиро, душевно...
Ріка життя тече повільним рухом.
І, ніби все незмінне на землі.
А ти спокійно йди, не падай духом.
І вірний шлях зумій знайти в імлі...
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00