Надія на воскресіння
Шуміли сосни в верховітті
І небо плакало дощем.
Шуміли так думки роїсті
І серце стислось в гострий щем.
Чому, о, Господи, так сталось?
Навіщо Ти це допустив?
Не вірилось, що вже не стало
Отої, що любила всіх.
Ось домовина, чоловік і діти,
І рідні, й друзі - всі отут.
За п'ятдесят... Ще тільки жити.
Життя назад не повернуть.
Усе обкладено вінками.
Глибока яма... Боже мій!
Уже не буде з нами мами
І баби для дітей моїх.
Вони стояли поруч з нами,
Я пригортав і потішав, як міг.
Чотири роки є Богдану,
А старшому Сашкові - сім.
Прощання, плач і ось у ямі
Із тілом домовина там.
Останній погляд. Все. Останній.
О, Боже! Поможи Ти нам!
Закінчилось. І ми додому
Із дітьми стомлені прийшли.
Лилися сльози у Богдана,
Чотири роки, ще ж малий.
Його я взявся потішати:
"Не плач, синок, не плач, постій,
Ти ж знаєш Бог хотів забрати
До Себе бабу, ти повір".
Богдан ще більше заходився,
А що поробиш, це ж дитя?
Та він сказав, що я знітився,
Коли почув його слова:
"Бог не забрав до Себе бабу,
У небо Він її не взяв.
Я бачив, бачив як у яму
Її поклали цілу там.
Згниє в землі, не буде в небі,
Вся ціла баба у землі.
Чому Бог не забрав до Себе?
І руки й ноги цілі всі".
Заплакав наш Богдан. Так сильно
Любив він бабу і жалів.
Він розумів лиш те, що видно,
Дитяча віра ще мала.
"Не плач, Богданчик, досить плакать,
Не плач, прошу я, зупинись.
А пам'ятаєш – ми читали:
Христос помер був і воскрес.
Твоя бабуся теж воскресне,
А зараз душу Бог забрав.
Її не видно, бо у серці
Вона всередині була.
І тіло нове дасть бабусі
Коли воскреснуть люди всі"
Богдан крізь сльози посміхнувся:
"А ми там будемо тоді?".
Затих синок і вже не плакав,
Хоч віра в серденьку мала.
Ходив до церкви він із нами,
Там слухав Божії Слова.
Був березень, коли це сталось,
Життя невпинно йшло вперед.
Ми Пасху в квітні відзначали,
Вітали всіх: "Христос воскрес!".
Вже після свят Богдан промовив:
"Я знаю, Бог нас забере
Усіх до Себе Він угору
На небо, де бабуся є".
"А як це може бути, синку,
Щоб Бог до Себе нас забрав?"
"Як? Це просто: збере у жменьку
Й підніме у Своїх руках".
Від віри щирої дитини
У мене захопило дух.
Молився: Боже, дай Україні
Тепло відчути Твоїх рук.
Нехай воскреснуть наші села,
Хай не панує більше зло.
Як діти, вірити нам треба
Й любити ближнього свого.
Шуміли сосни в піднебессі,
Тянулись в небо від землі.
Вони шептали: все воскресне.
Та мало хто їх розумів.
26.03.2008
ID:
551581
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 14.01.2015 20:09:04
© дата внесення змiн: 14.01.2015 20:09:04
автор: Олексій Благослов
Вкажіть причину вашої скарги
|