«Ціль» обрано: наглядач за «генераторами». Обрав завдання як завжди рішуче і не вагаючись. Хоча уявити його вибір раніше було неможливо. Все змінюється і ми змінюємось також. Повністю осіле життя. На одному місці, без надмірних напружень, фізичних і нервових. Відношення частин в моїй «порції» змінилося докорінно. Радість – 3% (стимулюючий подразник у великій кількості – не потрібен), фізична частина – 12% (відсутність серйозних навантажень), творчість – 11% (немає про що хвилюватися, потрібна лише увага і дисципліна), час – 4% (незмінно), самозбереження – 2% (незмінно), стабілізаційна частка – 68 % (залишкова, найбільша): враховуючи її можливості, передчуття чогось незвіданого і масштабного.
Мої дії не складні. Взагалі, складається враження, що це «виконання» – підготовка мене самого до чогось суттєво іншого. Одинадцять «генераторів». Одинадцять звичайних виконавців. Звичайних на перший погляд. Їхнє «завдання» для мене – незбагненне. Таке враження, що ніякого «завдання» не існує. А я – наглядач їхнього неробства.
Вік різний. Перша пара: доволі дорослі чоловік і жінка. Друга пара: двоє чоловіків середнього віку, приблизно мого. Іще двоє: дорослий (певно найстарший з усіх) чоловік і геть зовсім дитя, дівчинка. Три жінки: всі різного віку. Одна – поважного, друга – середнього, третя – підліток. Та ще двоє: хлопець і дівчина – підлітки.
Таке враження, що діти немов на канікулах у підготовчому таборі, але без програми навчання. Найстарші як на постійному відпочинку, ніби їхнє єдине «завдання» – перебувати в цьому середовищі. Решта середнього віку тимчасово перебувають тут, очікуючи подальшого переселення, а от куди і коли – невідомо. Прагнення завершити «завдання» і отримати наступне (як повинно бути) я в них не бачу.
Перший день мого «виконання» видався дивним. Дивним за відчуттям цілковитого байдикування, хоча я – виконавиць. Але це мій вибір, моя «ціль», моє бажання і це без сумніву, але незвично. Я – «той», яким є тепер і «той», до якого я звик протягом життя, – трохи різняться.
Цих одинадцять я розділив на невеличкі групи. Кожну групу щось об’єднує. Але вони усі легко спілкуються між собою. Живуть, я б сказав, дружньо. В тім то й річ, – просто живуть. Їхні дії ніяк не можу класифікувати як «виконання». Нічого не є в нашому світі даремним і нелогічним. Це я пам’ятаю, розумію і не можу не погоджуватися. Тому спокійно вживаюся в свою роль і роблю свою справу.
Кожні 7 годин я відправляю об’єм ресурсної енергії за одним й тим самим напрямком передавання. Кінцевого пункту немає, оскільки не відбувається накопичення ресурсу, а швидкісне передавання. Ресурс ніколи не залежується, він постійно в русі по маршруту передавання. Він розбирається споживачами в момент руху. Зовні він схожий на потужний промінь зеленуватого світла, куди він дістається неможливо навіть уявити, кінця йому немає. Об’єм ресурсу, що я відправляю кожні 7 годин, – захоплює. Найпершого ж дня мене це вразило. Раніше подив, нерозуміння походження джерела енергії, напевно, звів би мене з розуму. Але все змінюється. Я вже не той. Деякі речі мене не дивують, хоча остаточного поняття про них я не маю. Наступний день був днем очікування відкриття. Джерело енергії – це мої одинадцять. Простір їхнього перебування заповнений речовиною-висмоктувачем. Ця речовина збирає і передає енергію, що поширена в середовищі перебування моїх «генераторів». Речовина схожа за структурою на рій мікроскопічних бджіл. Але вони збирають не нектар, а частки енергії у повітрі.
Здогадка перетворилася у факт і це неминучо. Ніколи не було приємнішого завдання. Потихеньку статус виконувача викликає внутрішню усмішку. Це як отримувати найвищу винагороду, що дається за видатні героїчні вчинки, насправді за пустощі й відверту гульню.
Є одна річ котру потрібно ще якось зрозуміти. Де? Як? І скільки? Більш менш зрозуміло. А от як саме? Які дії породжують енергію? Яка конкретна послідовність цих дій чи операцій є учасником тої ядерної реакції, що на виході видає такий значний об’єм ресурсної енергії. Чому ядерної? Бо цифра у вісім нулів має бути чимось пояснена.
Навіть передавачі ресурсу (менш складні механізми) мають вигляд неабиякої технічної споруди середнього розміру. А моє місце виконання доволі об’ємне. Згоден. Але немає зовсім ніяких технологічних вузлів, схожих на потужні реактори чи щось подібне. Окрім жилої зони і не надто великого «вловлювача» ще плюс так званого «штовхача» першого ступеня для надання зібраній енергії початкової швидкості і напряму, більше нічого.
Здогад, навіть пояснення напрошується єдине: енергія іншого незвичного походження. Згадалися недавні переміни в самому собі. Виконуючи складні завдання можна звести втому до мінімуму за умови наявності ще чогось. Ще одне слово «чогось». Схоже на «щось». Це мені вже відомо.
Лише спостереження приведуть мене до остаточного розуміння. Ми вільно спілкуємося з моїми «генераторами». Перебувати в одному просторі з ними є насолода і втіха. Відсутність напруження. Відчуття важкості у будь-якій формі відсутнє також. Мені завжди раді. Не відчуваю жодної різниці між ними і собою. Непомітно повністю перемістився зі свого технічного приміщення. Навіть сплю вже все частіше в одному просторі з ними. Єдине, кожні сім годин необхідно переривати спілкування і виконувати відправку. Це не важко. Навіть цікаво. Замислився над питанням різниці об’єму енергії під час кожної відправки. Чому цифра завжди різна? Від чого це залежить? Зафіксував, – за період десяти відправок, що складає 70 годин, два значних стрибки у бік збільшення. На думку зразу спало два спогади, дві ситуації. Пара, чоловік і жінка, літні. Якось просиділи біля нашого фонтану десь певно години з дві, майже не рухаючись і тримаючись за руки. Не відводячи погляду одне від одного і неспішно про щось розмовляючи. При цьому відстань між ними постійно змінювалася, стискалися руки одне одного, долоні тягнулися до обличчя, голови клалися на плечі одне одному. Дуже приємно спостерігати за їхньою поведінкою. Мене це дуже вразило. Я навіть уперше, якби не контролюючий сигнал, міг проґавити відправку (мій нагляд обов’язковий).
Інший випадок. Дідусь і дівчинка-дитя. Дідусь вчив її гри у шахи. Відверте дитяче задоволення маленьким перемогам. Її приводило до щирої нестримної радості кожна можливість зняти з гральної дошки фігуру суперника. Ранг фігури важливим для неї не був взагалі. Кожна наступна здобута шахова фігура супротивника займала своє місце в рядку попередніх трофеїв, які вкотре перераховувались. Потім дівчинка кидалася в обійми свого суперника і хитрувато зазирала йому просто у вічі. Радість дідуся була ще більшою, але трохи стриманішою. Хоча сліз радості він стримати не міг і частенько виймав хусточку з кишені. До речі мені був знайомий колір цієї хусточки і єдина літера в кутку. Літера «П» у трикутнику. Це емблема прокладачів маршрутів для вантажних транспортів. Він колись був тим, ким колись був я.
Спостереження і звіряння з часом співпали. Саме ці дві, як я їх назвав, «сцени» дали потужний поштовх у збільшенні показника.
Логічний висновок напросився сам собою. Потім були подібні «сцени» з іншими. І кожного разу я фіксував стрибок показників. Тепер я знаю якою енергією наповнюються наші ресурси перед обранням завдання і його виконання. Таких генераторних станцій чимало. Точну кількість, звісно, я не знаю. Не моє це діло. Я виконую свою «ціль». Ось звідки постачається основне живлення загального ресурсу всього світу, єдиного досконалоцілого.
Багато міг би згадати «сцен», що призвели до підвищення показників. Кожен день щось ставалося. Життя тривало. Життя щасливе і радісне. Співіснування наповнювало кожні 7 годин накопичувач і кожні 7 годин «штовхач» відправляв у простір потужний промінь.
Якось один стрибок потужності я з приємністю для себе пов’язав з власним спілкуванням з жінкою середнього віку, майже мого.
Одного разу був свідком справжнього дива. Стосунків підлітків, дівчини і хлопця. Тепер я знаю, що є поняттям дружба, після того я спостерігав стосунки і вчинки двох чоловіків середнього віку.
Так, живучи спільним життям, повністю зникло для мене поняття «виконання». Я продовжував виконувати все, що мав виконувати. Але я був не сам. Моє власне я стало більш осяжним, не маючи чітких обрисів.
Одного разу отримав наказ підготувати свою робочу зону для передання новому наглядачеві. Зробивши запит, щодо власного подальшого, уперше в житті не отримав «порції» (в ній більше взагалі не було потреби).
Я змінився остаточно. Переселення – не мій вибір. І тому на моїй генераторній базі ще одним джерелом енергії стало більше. Я – дванадцятий.
11.12.2014
ID:
543308
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.12.2014 20:33:53
© дата внесення змiн: 12.12.2014 20:33:53
автор: Pilgrim
Вкажіть причину вашої скарги
|
