Я пещу їх, немов діток,
В своїх віршах рядочки,
Нарву букет в полі квіток,
Сплету із них віночки.
Горну берізку, мов сестру,
Тополя – рідна мати,
Пущу непрошену сльозу,
Біль втрати не здолати.
Води із джерела нап’юсь,
Прозора та свята,
І тихо Богу помолюсь,
Далеко суне десь гроза.
А серце завмира,
Та знову б’ється, шаленіє,
Душа не варта і гроша,
Якщо вона черствіє.
Пещу руками перший сніг,
А він біжить водою,
Звернути хочу з тих доріг,
Що вкрилися журбою.
Та не виходить геть ніяк,
Чужа біда – моя біда,
Така гірка вона на смак,
Матерів знедолених сльоза.
Сонячні пестять промінці,
В вікно аж крізь фіранку,
На серці хороше мені,
Я дочекалась ранку.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/910-ya-peshchu-jikh.html
