Шелестить дуб ген за селом,
Хоч і зима на дворі,
Немов співає перед сном,
Пісні стрункій тополі.
Він постарів, ну, а вона,
Щодень у вись тягнулась,
Така тендітна і струнка,
До неба все горнулась.
А дуб лиш тихо шелестів,
Така вже його доля,
Старий, кремезний полюбив,
Сміялась все тополя.
Десь взявся страшний буревій,
Почав гілля ламати,
Дуб закричав: «Прошу не смій,
Не смій її вбивати!»
Прикрив собою, як лиш міг,
І навпіл розламався,
«Люблю», - сказати лише встиг,
Аж буревій жахнувся.
Як не було, все стихло вмить,
Стоїть страшна картина,
Тополя з ляку вся тремтить,
Лишилась сиротина.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/906-kremeznij-dub.html