З яких казок твоя чарівна врода?
З яких морів неспокій дивний твій?
З яких пісень то легкість і свобода,
То сірий смутой з-під красивих вій?
Ти навіть літом носиш в серці осінь.
Гориш в її багряному вогні
І навіть коси, довгі твої коси
Чомусь дощі нагадують мені.
Гориш життям немов осіннє листя.
Ні-ні не тлієш - полу’ям гориш.
Шукаєш істину свою єдину й чисту
Та все виходить наче перший вірш.
Підвладність долі ти й збагнуть не в змозі--
Вона тобі то стеле килими,
То камінь десь підкине на дорозі,
Або повіє холодом зими.
Хоч щастя-журавель такий далекий-
Синицю просто жаль тримать.
Чи не тому в душі невтіхи спека
І усміх наче маска на лиці.