Зустрілися ми на вулицях міста,
і посмішка щира сяйнула у нас
на лиці. Гукнув я: "Привіт!", і
вона привіталась... Дивився їй
в очі- вона посміхалась.
Зайшли ми в кафе, що було
недалеко. По чашечці кави я
взяв... Для себе, печива трішки,
кекса- для неї, а там: із'юм,
курага, чорнослив і горішки.
За чашкою кави пролетіло
дитинство у наших думках,
у наших словах... За чашкою
кави згадалося все- веселе,
сумне. За чашкою кави так час
непомітно, як літній дощик-
пройшов і нема...
Ми ще довго сидіди. Сиділи,
мовчали... Допивали каву, що
схолола від наших розмов,
десерт смакували...
І ось прийшов час- прийшов
час нам прощатись... "Ми не
бачились довго... Я радий, що
знову зустрілись, що випили
кави, солодкого з*їли і трохи
зігрілись". Я обійняв її- вона
пригорнулась. "Надіюсь незабаром
зустрінемось ми"- вона посміхнулась.
"Головне не кількість часу проведеного разом,
а спогади які зостануться після зустрічі..."