Над війною птаха кружить,
Кряче птаха ніби тужить.
Снайпера приціл гуляє
Тихо жертву обирає.
Ось завмерло дуло хиже
Б'ється серце геть байдуже
Зачаїлася у дулі
Жде підпалу хижа куля .
Птаха біла склала крила
Й падає каменем з небес.
Почалися перегони
Сталі, смерті і любові
Збилась куля з птахом білим
І сердито зашипіла,
Впилась кров'ю і затихла....
Не сюди вона летіла.
Здивувся солдат - атівець :
Білий птах десь взявсь - мандрівець.
Взяв до рук - либідка біла,
А за мить - його дружина.
Й на сорочці білій,тканій
І без голки і без нитки
Вишивала кров дві квітки .
-Заскучала, врятувала -
Шепотіла тихо, вперто .
-Обніми мене міцніше ,
Як би то не вмерти.
Потемніли і погасли
Коханої очі: зеленії, ясні .
По окопах розляглося -
Наче звір конає:
-Не помирай,чуєш,люба,
Я тебе кохаю!
Та не було свята в смерті,
Бо закохані всі вперті !
Як не вмерла у давнину
Від меча чи від вогню,
Так і сотні літ від нині
Воскресатиму як Фенікс.
Бо теплом зігрієш душу,
А кохання рану всушить .
Виростають крила нові
Від безмежної любові.
9.11.14