Дивно сьогодні...
тихо і прозоро у вікні,
темним, графітовим,
як колись олівець...
Я покинута тут, у просторі,
так тихо і самітньо...
Наче нікому не потрібна
у білій кімнаті,
як колись у халаті
в горошки, в палаті...
Коли народжувала дітей,
самітня
і на ту мить
нікому іще непотрібна...
Коли, давши життя,
залишилася зовсім сама,
і пусто в мені стало...
І так сумно, що так замАло,
щось тоді я в собі надломала,
як колись у дитинстві...
Тато важко кричав,
на малесенкій кухні,
я боялась і страх приймав форму
опуклих вікОн...
Мама мовчала одна, в унісон
із вродженим даром терпіти...
І мене ненавИділи діти
з сусідніх дворів,
бо я знала їх долю, напевне...
Я прожила тоді так даремно,
як в тупому кіно...
А тепер я танцюю на ліжку,
і пишу в словнику СВОЮ книжку,
повЕрх літер... так страшно,
я ВІТЕР.....
- "... потримай мою руку..."
...вразило....до глибини...
Дякую!
