Під чорним абажуром всіх небесних сфер
З часів далеких, так від давна - до тепер
Між вітром і туманом йде війна важка
Чиєю стане й буде осені рука
Вона кричить-благає "Досить, досить..."
Ну, а туман її питає й просить
"І ще хвилину, і ще трохи, хоч на мить..."
А осінь золотавим листям шелестить...
Озвався вітер срібний із-за чорних хмар
"Її ти не займай і все, у неї - дар!
Коли ж вона до долу упаде дощем
Тобі залишиться під зоряним плащем
Ховати від людей і біль, і щем, і жаль.
І не розвіяти мені ось цю печаль!
В криваво-вогняному у полоні
Уся душа твоя навік потоне..."
І осінь тепла в золоті розхристано
На ложі, що туманом сизим вистлано
Любов свою дарує не йому - тобі
А серце з болем завмирає у журбі…
Дякую 
