Жовтим кольором бавляться квіти осінні у клумбі-гримерці,
Їм крізь листя жовтяве всміхається втомленим соняхом сонце.
Спопелилося фенікс-кохання нажовто в полу́м'янім серці,
Лиш не жовтим, а сірим дощем осінь стукає в мо́є віконце.
Білосніжне хутро одягнула на плечі принцеса-земля,
Білий місяць вкривається хмарками, щоб не схопити простуду.
У сніжинковім вальсі спускається біле униз янголя -
То зима помаленьку вибілює душу, зсірілу від бруду.
Із росою небесна блакить осідає на килим зелений,
Солов'їної ночі ставок віддзеркалює зір вишивання.
Диво-пісню вишумлюють з вітром берези, тополі і клени,
І з весною у серці цвіте до життя кольорове жадання.
Із росою небесна блакить осідає на килим зелений,
Солов'їної ночі ставок віддзеркалює зір вишивання.
Диво-пісню вишумлюють з вітром берези, тополі і клени,
І з весною у серці цвіте до життя кольорове жадання.---то що нам осінь...
Роман Селіверстов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
