Я зрозуміла, не повернешся ти,
та дощ підступно ллє на вікна сльози
камінням важким лежать у душі
уламки кохання неначе занози.
В'януть квіти у сплетених вінках,
серце навпіл розбите, розчавлене.
Та у щоденнику любові сторінках
слова визнаннь оті скривавлені.
Лиш зостаються в пам'яті моїй
усі посмішкі та дарункі як примари.
Та вистачить , більш серце не край,
я не піддамся, твої вже не хвилюють чари.
Мені не треба більш омани почуттів,
знайду я інше на любовному шляху,
тебе немає, забуду наш солодкий гріх,
життя та час загоять рани всі потроху.
