Світанковий шелест бурмоче в морок: "Досить!",
судини на очах псують стерильну білизину́.
У час, коли замовкає ґвалт, - Айода плодоносить,
на лику викарбовуючи першу борозну́.
Дистанції у пам'яті долати вперто - пішки,
навпомацки вишукувати стертих траєкторій.
Хмільні світи засмоктують старі коньячні діжки,
духовні страви встромлюють в плоть надлишок калорій.
Багряний гіф, замучений неправдами сюжету,
викорчують з долоні та кують венозні скалки.
Лють падає гротеском... і потворного естетика
в горнятах порцелянових жевріє недопалком.
На органи розібраний надниций недонарис
став донором відторгнутого натовпом шедевру.
Чоло промити воском і поринути в катарсис,
удавшись у гіпнози голослівного маневру.
