Я, Україна, ваша ніжна мати.
Ваш батько Б о г життя вам дарував
на цій землі, яку ніхто здолати
ще не зумів, бо він їй силу дав!
Ви мої діти рідні і кохані,
я з вами йду до світлої мети.
Наш славний рід завжди був у пошані,
бо честь свою змогли ми зберегти.
З прадавніх літ навчились захищати
свій любий край від ворогів, ганьби,
гострити шаблі і мечі тримати
напоготові задля боротьби.
Усіх лихих тиранів за кордони
землі своєї вигнали навік,
бо плазувати, класти їм поклони
козацький рід наш змалечку не звик.
Були часи, і ми голодували,
та все ж таки лишалися людьми.
Коли моїх синів й дочок вбивали
від горя я вмивалася слізьми.
Стікала кров'ю, у війні палала,
глибокі рани досі ще болять,
але й тоді навколішки не впала,
бо бачила – сини мої стоять!
То Дух і Воля надали нам змогу
всім згуртуватись, як одна сім'я,
здобути знову чесну перемогу,
прославити в віках моє ім'я!
Це ваші сильні руки розбирали
руїни повоєнні до основ,
міцний родинний дім відбудували,
мене звільнили назавжди з оков.
Ми все простили щиро, милосердно:
чужу пиху, образи і гріхи,
і незалежно, гідно, вільно, твердо
торуємо у світ нові шляхи.
Яке це щастя бачити вас, любі,
в такий лихий, важкий для мене час,
що мої діти славні, мужні люди,
і батько-Б о г благословляє вас!
Прийміть любов, надію, світло віри,
набуту мудрість сивих поколінь.
Нехай ці дні скорботні, чорно-сірі
скоріше відійдуть у вічну тінь.
Я вам даю у спадок чисті води,
квітучий простір шовкових долин,
і почуття безмежної свободи
у виборі неходжених стежин!
24. 08. 2014 р.
