Вмивають стріхи соковиті, теплі зливи,
Обабіч вулиць розпростались спориші,
Проміння пестить сірих хмар кошлаті гриви,
Духмяний солод слів сплітається в вірші.
Крихкі полотна, на мольбертах розіп'яті,
Всочили спрагу Посейдонових бюветів.
Ця світла мить прийшла хмільною благодаттю
До мандрівних співців, до вуличних поетів.
Горланить небо. Й наче струмом електричним
Вдаряє в тіло ювенільної природи.
Здавалось, смертні в цей момент пізнали вічність,
І ніби вдруге хтось нам вигадав свободу.
Опалий цвіт все кутав землі кашеміром,
Вслухавшись в те, що заржавіло наболить.
І в пам'ять врізалась раптово, без прицілу
Ця неповторна, по вінця щаслива мить.
08.05.
