Чому інколи люди
Не взмозі побути
Разом ,
Не взмозі
Відкрити свій
між собою бажаний тон.
На кого все сперти,
На нього на неї ?
А може на когось лишити
Такі превілеї
Превілеї невдачі.
Кого звинуватити в тому
Що люди не взмозі
Побути разом
Не взмозі покинути
Гордий свій трон.
А чесно нікому таке не важливо,
Ніхто не візьмЕ своє щастя,
За руки сміливо.
І ніхто тому не виноватий,
Що не вміють сердця
Любов дарувати.
І ці люди помруть
Їхня радість помре
Хто як хоче...
На ту радість живе
Не чіпати ні кого
Чи чиплятись тому
Щоб пожити для когось
Заповняти в сердцях
Пустоту.
Чому не взмозі побути разом.
Не взмозі піти на лагідний тон.
І знову цей моток,
Моток Питань !
Моток Задач!
Таких...
Яких би не хотів
Но що поробиш,
Тут ще сотня -
Шахматних ходів
Я б підійшов до неї
Коли вона іде одна
Я б взяв її на руки
Но це не то життя.
Не ці закони ,
Не ті люди,
Не така вона,
Не такий я.
В собі ,собі ж противний я
Такі мої слова!
Мої вчинки до неї не такі
Мої помИлки до неї дурні
Все що робиться ,мішається в мені
Я вже не я
Давно не я.
Не такий світ
Не такі в людей життя
Не прості у всіх сердця
Не взяти за руку так просто...
Й сказати,
Їй щирі слова ,
Так щоб нЕ шкодувати,
НЕ ховати від неї свого лиця
НЕ ховатись,не тікати
НЕ мовчати
НЕ брехати.
А час іде і ці думки пройдуть,
Усе мине
Лиш нові люди йдуть і йдуть
За ними ,
Буде все нове
І хтось вирве ,
Із мене все старе.
А я зустрінусь з нею потім
Коли все буде по новому
Ну як пройде той час
І Сердце ,
Забуде кляту втому
Ми поговоримо і посміємся
Ми поговоримо про то що невернеться.
І все ж сміятимимось
Відкриєм лагідний той тон
Підем на каву як колись разом.
А люди мруть
І їхня радість вмре
І хто як хоче
На радість ту живе.
