Мені час іти,- я стояв і дивився в її очі, вона повернулася до мене спиною і швидкою ходою попрямувала на інший бік мосту. Тоді справді хотілося плакати, але ні... чоловіки ж не плачуть, ну принаймні на людях. Справа ж не в мужності, справа в тому, що ті сльози, справді, були її варті, адже їй, справді, потрібно було іти. Дивно, ми змогли здолати земне тяжіння, роздивитися глибини океану але досі нічого не знаємо про жінок. Світу уже тисячі років, а ми і далі не знаємо що робити... Що робити, коли ти стоїш посеред мосту, а вона швидким кроком попрямувала додому, чи ще кудись?
В цей момент хочеться повернутися в минуле, щось змінити, але потім розумієш, що ти все одно будеш стояти, а вона іти. Потім прийдеш додому, буде уже пізно, ляжеш на диван і кілька годин думатимеш: що ж було не так? А справді, що не так? Просто захотілося всього й одразу, просто знову щось пішло не по плану. Годинник відбив другу ночі, потрібно лягати спати, завтра рано вставати, завтра потрібно спробувати щось інше: напитися до нестями, наприклад. Кажуть допомагає...
Він напився до нестями, до чортиків. Всю ніч він розмовляв з янголами і на ранок всім заявив, що відшукав сенс життя. Схопив пляшку ірландського віскі і вибіг на вулицю. Псих,- подумав я. Він молив, кричав, благав, загалом вів себе досить стримано. Знаєте, у кожному місті є кілька психів: людей різного віку, статку, статури. Вони відображають душу цього міста, його геніальну суть. Хоч кожен бачить це по-своєму, та ми всі сходимося до одного - вони психи. Осінь і літо, як час загострення, цілодобового чату з привидами і іншими НЕвигаданими істотами. Вони дивляться на нас крізь інше розуміння ідей, крізь призму свідомості, але, як і ми, вони чекають літа, адже літо подобається всім...
Я провів літо поглядом, слізьми, впав на коліна і прошепотів: не йди... тільки не зараз. Знаєте, літо з усіх речей найбільше схоже на жінку, воно раптово вривається в твоє життя, дарує тобі кілька незабутніх місяців, а потім зникає. Зникає безслідно, назавжди, так аби доля більше ніколи не звела вас разом. Все що в тебе лишається - це квиток в кінотеатр на ранковий сеанс і кілька рекламних листівок з улюбленого міста. Ось таке воно гаряче літо
ID:
502049
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.05.2014 21:07:15
© дата внесення змiн: 29.05.2014 21:07:15
автор: Amastermas
Вкажіть причину вашої скарги
|
