Усе пораховано. Все знайдене давно сховано,
У темних підвалах чужих персон,
А те, що було дивом відновлено,
Не підходить під мій фасон.
Де ж я був, коли сльози твої омивали ще теплий асфальт?
Коли ці рядки не зникали із перших шпальт?
Як хмари, як сонце криваве тяглись до небес,
Ти кричала мені повернись, та немає чудес.
Як немає між нами і краплі жаги до життя,
Я пробачу напевне, колись. Образи - сміття,
Та ні... не колись. Вже завтра забуду старе,
Ти крапку поставиш, я повернуся - поставлю тире.
Я хочу все щиро. Я хочу все так,
Аби твої руки тремтіли, вогонь у зіницях - це знак,
Що знову по колу, що знову читаєш дивні книжки,
Де люди,де феї,де янголи,де жебраки...
