Де Ви, романтики, де Ви, поети,
Де заховались натхнення секрети?
Де в сонці музика, де у ній світло,
Де, що так трепетно пахло і квітло?
Цвіту вишневого втрачено музику.
Дайте її цьому часу у позику,
Щоб знов навчилися ми милуватися,
Без слів спілкуватись, очима всміхатися.
З сердець познімали замки заржавілії,
Щоб помисли стали яскраві і білії,
І дії людські, щоб людськими лиш звалися:
За владу не билися, не сперечалися.
Гармонія де? Де велич романсу?
Живемо ми в світі і час дисонансу.
В собі суперечки ніяк не поборимо:
Одне вперто робим, а інше говоримо.
Ми втратили те, що з людьми нас пов’язує,
І наше суспільство наочно показує,
Де дружби нема і турботи, і совісті –
Немає ні сенсу в житті а ні користі.
Куди вона зникла сердечність забутая,
Коли вона буде у світі почутая,
Коли вишні цвітом почнем милуватися,
Без слів спілкуватись, очима всміхатися?