Доле - я твоя доня,
Пригорнися до мене
Бiлим нiжним крилом.
Ти згубила мне,
I шукала щоночi поволi,
Розриваючи хмари вiкiв,
Одягнувши печалi шолом.
Не шкодую нi суму, нi слiз,
Анi радощiв смiшно-дитячих,
Поки ти виглядала мене
У застиглих серцях стiльки лiт.
То розширився час - не повiльна ти i не ледача,
Бо зiм'яти мереживо днiв -то даремно спiшить.
Споглядаю тебе, доле, я кожен раз з гiркотою,
Коли стомленi ангели згаяться душу тримать.
Бiдне серце нiвроку щоночi болить нiмотою.
I тривожать думки, що не можу я геть вiдiгнать.
Про смiливiсть бездушних I розум скалiчених серцем,
Про бездумнiсть емоцiй
I те, хто нам ворог I друг.
Що любИть то - вiддать.
Що прийняти любов - то мистецтво,
Спiвчуваючи думцi - мелодiю вдвох заспiвать.
