Шурхіт гілок стинає у страхові голову.
Чи не сто особливостей,
Коли Езоповою мовою говорить пес?
Ліс дає тобі поживу, ліс приведе тебе
До сірих, кам’яних, до воріт – самотніх небес.
Милість дарована не посмішкою,
А звуком сопілки, що грає на тваринній нозі.
Жінка ж надсилає пір’їни у паперовому смутку,
Щоби зрушити підвалини пам’яті до
Несвідомого дна.
Пострілом зрушуй пристрасть,
Тишею впивайся до безкінця.
Мені зорі виповіли твою душу,
Надто моторошно було чути голос
З – посеред сяйливих верхів,
Але я не вимагаю монологу твого серця,
Бо вуста замкнені,
А в очах не моє обличчя.
