«Знову тебе проводжаю на останній автобус…так важко прощатись, адже ти і не підозрюєш, що саме ти викликаєш в мене захоплення, що саме тебе я хочу цілувати і обіймати…саме тобі я хочу належати…ось і все – автобус зникає за поворотом, і я знову вертаюсь додому, де мене чекає ще один шматочок моєї власної самотності…без тебе.
Клятий будильник! Знову ранок. Голова нещадно тріщить від випитого алкоголю, а по кімнаті лине Штігер з його неповторними напівтонами. Але ще година, і я знову побачу тебе у ЧАТі( це ж треба так школу назвати: Чуттєвий Акторський Тренінг) це єдине місце де я можу сказати тобі все, а ти навіть не помічаєш цього…Міледі, ти мабуть і не підозрюєш, що це саме ти пробудила в мені ту ніжність, з якою я живу зараз, і яка піднімає мене на вершини…» Так проходили дні за днями, допоки я не зустрів тебе біля деканату всю в сльозах,
- Привіт, Малечо, що сталось? Що за потоп серед зими?
- Ти вибач, але зараз не до тебе. Давай другим разом?
- Е ні…так, зараз я тебе буду поїти чаєм і годувати шоколадом з яблуками
- Для чого тобі це все? Забий і йди на квартирник, ти ж хотів і так чекав цього…
- Знаєте, Міледі, заради вас можна і пропустити
На годиннику 18:30 час, коли виступають люди, яких я чекав більше року…а натомість я пою тебе чаєм, огортаю пледом і слухаю про твої проблеми. Знаєш, ніщо так не ранить чоловіче серце, як сльози дівчини. На моніторі 20:13 ми дивимось кіно про якихось друзів і їхні пригоди, але в голові лише ти…твої плечі, які я ніжно обіймаю, зариваюсь у твоє волосся а в душі бурлить суміш Радості, Щастя приправлених долею Насолоди у сокові свіжої Ніжності…на годиннику майже 23:00 ніжно цілую твої плечі, шию, плавно обходячи по потилиці, продовжую поцілунками вкривати шию і плечі…Звісно ти напружилась, але буквально за декілька митей…обіймати тебе це чисте задоволення, цілувати тебе – чиста насолода, хвиля ніжності з присмаком легкої пристрасті кружляє нас в шаленому танці емоцій та почуттів…на годиннику 7:30
- Пора вставати, Міледі, -ніжно та акуратно цілую тебе в щічку і шию
- Умм, ще п’ять хвилин…
- Неа, пора вже, Малечо,- твоє сонне обличчя сповнене чистої краси та невинності
- Слухай, а чому ти мене називаєш Міледі?
- А ти не зрозуміла? Міледі, My Lady, моя леді…все просто
- Знаєш, а ти єдиний, хто мене прийняв не за мою красу, не за тіло, а за моє Я...за мою душу…в тебе все буде добре…та й в мене також=)
- Дурненька, ти ще не зрозуміла? Мені не потрібно «все буде» мені потрібно з тобою. З Тобою прокидатись, обіймати Тебе перед сном, вдихати і насолоджуватись ароматом Твого волосся, коли воно падає на мене…цілувати Твої пальці, зігрівати Тебе холодними вечорами, приносити Тобі чай і разом його пити…будити Тебе поцілунками і дарувати Тобі посмішку…просто бути «твоїм»…
Ранок…Я прокидаюсь, а в ліжку пусто, пора збиратись на пари. А в середині таке тепло розливається. Нехай лише у вісні але ми були разом…
ID:
447917
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.09.2013 12:11:19
© дата внесення змiн: 08.09.2013 12:11:19
автор: Mr.Keyn
Вкажіть причину вашої скарги
|
