Дихати… Тому, що ти поруч,
Тому, що торкаюся вуст жаданих…
Тому що йдемо ми обіруч.
Тому, що ти зі мною, коханий!
Поглядом тебе приручу,
Хочеш – і дихати перестану?
Але душі моєї не руш,
Душу залишу собі, коханий…
Вона зігріє тебе уночі,
Буде зіркою в час світання...
Якщо всю душу віддам тобі
Де буде жити моє кохання?
*********************
Дышать... Потому, что ты рядом,
И я тону в этих губ глубинах...
И потому, что ласкаешь взглядом,
И что ты - со мною, любимый!
Жестом одним тебя приручу,
Хочешь - даже дышать перестану?
Но лишь я в душу тебя не пущу,
Душу оставлю себе я, ладно?
Она протянет руки в мольбе,
Будет отрадою вновь и вновь!
Ведь если душу отдам тебе,
Где будет светом моя любовь?
Душу ні в якому разі не можна нікому віддавати, тому що фізичне тіло без душі не може існувати...
Я навіть вважаю, що в душу не варто пускати - все на відстані руки, погляду, думки...
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Згодна! Все - на вістані "зони комфорту". Щоб обом було хОроше!
Гарно! 
Так самовіддано і жертовно... Але душу віддавати не треба, вона належить Небу. Достатньо просто любити людину і їй цього буде достатньо. 
