Сидимо з осінню на веранді…П’ємо вино і куримо кальян…Яблучно- виноградно - горіховий аромат, змішаний з легким подихом запашного диму п’янить так ніжно, і так стає по-осінньому меланхолійно…Хочеться нічого…не робити…не думати…не говорити, не… А просто спостерігати за нею, за її тонкими пальчиками, які тримають легко склянку отого червоного вина. Її рухи легкі, манери панські… І вся вона така вишукана , золотаве волосся локонами розсипається по її спині…
Захоплена тою жіночністю і чарівністю, зачудована вбранням, створеним найкращими дизайнерами осіннього сезону, та найкоштовнішим бурштиновим намистом, що виблискує усіма відтінками осіннього сонця на її тонкій шиї, пригублюю трішечки терпкого вина. Усміхаюсь сонячною усмішкою, трохи лінивою, та щирою. І вже тепер розчиняюсь повністю у ній… В осені…Стаємо подругами. Вона пише мені рецепти щастя на кленових листках. І дарує цілий букет того осіннього дива. О! ті рецепти доволі прості! Я швидко вивчаю їх...Підкидаю вгору цілі оберемки дарованого золота, тішуся як дитина...пробую ловити щастя на ходу. Мені стає так тепло, радісно і затишно! Так по-осінньому добре!
ЕХ!!!Вона таки неперевершена - ця розкішна львівська ОСІНЬ!