Вітер застряг в павутинні,
Сховалась роса під росою -
І сни собі дивиться сині,
Та й вічною марить весною.
І темна ніч, як чорний чай,
Гойдалась в колисковій океану.
Гойдався я, гойдався небокрай
В обіймах місяця й туману.
Ліси, поля, птахи і навіть ти,
Також у снах гойдались.
І літаки, набравши висоти,
Униз повільно повертались.
І навіть марево безхмарне
Марить про медовий сон.
Та все даремно, все намарно,
Бо не закрило двері на балкон.
А крізь них собі тихенько,
Не здійнявши шуму й ґвалту,
Пролізли безсонники маленькі,
Щоб здійняти шум і ґвалт.
