Служіння нагадувало примирення
Після тисячобезкінечної війни.
Та все ж прозорість незустрічі
Зростала виноградними лозами,
Які варто би було знищити,
Аби зберегти невинний первоцвіт.
Проте за мною чигає одвіт,
Але,знаючи про фініші усіх via dolorosa,
Я закохуюсь у цю жінку - Долорес - Терен,
Що майоріє вже минулим мерехтінням
Вистражданої поезії.
Твоє чорне молоко насичення виплекало
Покоління звіра, яке
Не знає про цілунково-вустні вітання,
А лиш про повздержливість на колінах.
Та озолочення прошелестить
Холодними вечорами,
Пройдеться згодом килимом снігу.
І лише Долорес-Терен не спатиме ночами,
Бо ж усе вічне надто дніє,
Воно силою бездоганності приборкує час,
Що скаженим псом топче
Рівностеп твого дорогого та набутого гірко.