Очі закрию
І зразу лечу -
Крила за крила
На рівень плечу.
Думкою помах -
Степ є зі мною,
Цвірінькі комах
Шлюбу двобою.
Тут трави м'які -
Те, що і треба:
Із зльоту фляки -
Дивлюсь у небо.
Спина на землі -
Думка - у Небо,
Бо там, в глибині
Сховане кредо
Безмежжя Життя,
Розуму Сила...
А от і вона:
Козацька могила.
Сміється козак -
Мене вітає,
Він подає знак -
Я підлітаю.
Дивимось в очі,
Ся сплітаємо.
Славна і ця ніч!
Відлітаємо.
Думки як промінь -
Вище і вище,
Тільки у вухах
Рух вітру свище.
Під нами мапа -
Там Україна,
Немов канапа -
На ній Тварина.
Страшна потвора:
Розпухле брюхо,
Очі як свара,
Рога як вуха.
І моцаками
Вросла у мапу -
Смокче роками,
Як дитя маму.
Я відлітаю
На чатування -
Козак сам знає
Коригування.
Шабля літає -
Вогняна криця,
Руба глитая,
Мов блискавиця.
Ось він втомився,
Крила ослабли,
Той зупинився
У русі шаблі.
Входжу у промінь -
Козак на руках,
Чую вже гомін
У наших краях.
От і могила.
До завтра, друже!
І нехай Сила
Нас не роздружить!
Очі відкрию -
Вже не лечу.
Серце ще ниє...
"Ненько!" - шепчу.
30.07.2013
Дача