Всі священні книги
промовляють одне й теж:
Що Бог є, що Він милосердний,
Але кожна з цих перелистованих
Чорнилом туги і покор
Таємниць приховує ненависть
До інших,подібних зовні.
І лишається істина надєдина-
Любов,
Де твоє щедросердя ріже руки,
Бо ти так любиш червоний колір
І боїшся отрут розлуки.
Скоро зникне усе, я знаю,
Все мине в швидкоплинності днів,
Які все натягують ланцюги,
А ти думаєш,
Що це так душать невиплакані сльози.
Я ж залищенцем бути не хочу,
А лиш прагну, щоб вся надєдиність
Розлилася рікою простовчинків,
Подієвістю щирих обійм,
Де твоє надлюдинне колосся
Зачаровує сонцем привіль.