Дерева вродили рясно
До нашого дому злітаються гості
Ми пригощаємо їх чесністю, млостю
Вони веселі та розливають вино
Ми посміхаємось, згадуючи давнішні роки
Радіємо новинам-чуткам
Але боронь Боже торкнутись твоєї руки
Гілля від плодів вгинається аж до самої землі
Поміж високих соковитих трав у нас стоять столи
Злітаються зими, весни, літа, осені
Але насправді ми все одно з тобою одні
Нас не врятують ні радість, ні сльози
Ані Надії, Віри, Любові
І щодо Софії...
Мудрості...
Ну, скажи, серце, яка в нас з тобою мудрість?
Як не докори, то вальяжна грубість
Крихти ніжності - то показна стіна
Ми надпили з тобою сповна із чаші
Лиш білками очей видивляємось:
Що ж далі?
Ніби долі у нас не було і хто ми є ми не знаєм...
22(06)2013
