Сьогодні я не хочу втрачати віру. Немає значення, яку віру чи у що. Мені просто треба знати, що наступної хвилини надія не покине мене через мою неуважність щодо неї. Я хочу бути впевнена, що я не сама.
Цей страх втрати заполонив мене. Чому я цього боюся? Не зрозумію навіть коли, мені це пояснять. Я починаю дружити з страхом кожного дня більше. Розповідаю про побоювання, молю, щоб покинув. Я хочу бути вільною...
А що таке свобода? І де вона? Ви мені її покажете? Впевнена, що бажання свободи гірше за мимовільний страх. Він тимчасовий, а ось свобода, цей свідомий порив до самотності змушує робити егоїстичні вчинки. А хіба не краще бути не самій?..
Сьогодні я вирішила бути не сонною. Сьогодні я не буду закривати очі на безглузді дії, які чиняться під впливом загальної байдужості, сьогодні я не зроблю вигляд, що не почула про чергові помилки, які можна було завчити напам'ять і вже не повторювати. Як це, бути свідомою?
Свідомість завжди піддається підсвідомості, а піддсвідомість у свою чергу - серцю. Не розумію, чому цьому органу відведена така велика увага? Так, від життєво важливий, так, в нього особливі функції, так, воно - центр нас, але... І, до речі, до такого маленького слова як "але" теж прикута чимала увага. Воно завжди чомусь має більший сенс, ніж вся та провова, яка була до нього. Невже все те, що невелике за розмірами, має більший вплив? Безперечно, серце має, так само як і кров чи мозок. Але... Сьогодні я усвідомила, що треба бути свідомою лише у своїй підсвідомості.
