Мені так хочеться мовчати,
та крик душі у груди б*є.
Так хочеться усе сказати,
та моя совість не дає.
Чому на світі все вкрадають:
надії, пам*ять, спогади й думки?
Це ж лиш моє!
Як смієш поглядом палить думки?
Оці мої і більш нікого!
Ці квіти божої краси.
Тюльпани, чом ви кидаєте людей в біді,
Чом квітка ваша всих вбиває?
Люблю я вас і серце розриває,
Колотить всі рідини кров*яні.
Чи пам*ятаєте, як вас зустріла навесні,
Як ніжно й лагідно я покохала?
"І ви мої" - невпинно промовляю.
Я марю вами в кожнім сні,
Беззвучно вас гукаю
і серцем лину я завжди.
Рожеві ви мої коханці,
Чи розділяєте любов?
Чи квіткою своєю, пізнали ви любов?
Чи відчуваєте те саме?
Блакить небесна, сонце вже сіяє
І літо забирає всі квіт́ки́́
Та я, невпинно вас кохаю,
О любі мої діточки.
́
