я не вміщуюсь в обриси твоєї весни
мій талан надто мокрий аби бути правдою
знаком оклику в пісняра миготить
шоста нота ренесансу мільярдного
колисалися смутки у зморшках сну
вишивалось тепло на скроневій частині
і зів'ялі склади порозкиданих слів
передались сузір’ям твоєї дитини
і мовчить в висоті переливами ангел
підфарбовує очі настирлива даль
десь у студні грудей вмивається травень
поділившись на схили покошених трав
я зриваю вуаль у потрісканих вікон
полинами стрічаю втомлений грім
а в мені досі маки червоніють навиворіт
і крихкі блискавиці проходять в мені
хіба із шкірою позривати світанки
що сльозяться в старому кіно
знаєш
вітер не вміє брехати
лиш мовчить десь нерівним хребтом
у спині пролитого часу
так це я знаю... слідкую ж за вашою творчістю і сприймаю її такою, однак чомусь саме в цьому вірші мені захотілось ритму..але це все мої дурні забаганки
Нова Планета відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
то не дурні) я не вмію писати так, може то і зле, але воно якось не вміщується в ритм, кінець якийсь завжди поза рамками)
